Заходячи до «Я галерея» ти ставиш собі запитання: А чи точно я туди потрапив? І , о господи, чому воно знаходиться в підвальному приміщені?

Але потім, поступово, починаєш розуміти, чому була вибрана така локація. Арт-центр знаходиться в двориках, він ніби відгороджений від шумного простору Подолу. Дехто, писав у відгуках та говорив особисто, що знайти дорогу до галереї важко, але ми вийшовши з метро за 5 хвилин дібралися туди. Сама атмосфера кірпічних та білих стін, дерев’яних лав   створює особливі відчуття поєднання з сучасним  мистецтвом. Декого з опитаних цей інтер’єр особливо смутив, як сказав один  відвідувач: « Як на мене, сучасне мистецтво – це епатажні стіни незвичної форми пофарбовані в яскраві кольори та великий простір», а деякі говорили про те, що такі приміщення створюють вигляд не зіпсованості та не відволікають від витворів мистецтва.

Сама арт-галерея Павла Гудімова була створена не тільки для виставок, там проводять лекції та зустрічі, дискусії та збирають круглі столи для митців. Засновник наголошує на тому, що основна мета їхньої галереї популяризація і розвиток сучасного мистецтва.

У березні ми відвідали виставку  Олександра Короля «Присутність». Його роботи ніби живі, моторошно-привабливі та незвичні. Особисто мені сподобалась інсталяція «Садочок», силует жінки прикрашений корою- це ніби висвітлення переродження, такий особливий посил про те, що навіть в деревці може бути присутність чогось живого, чогось більшого за наше розуміння. Багатьом з відвідувачів прийшлась до душі картина на доріжці із зображеними на ній людськими ногами. «Це сильно, вона ніби відображає відбиток людини на тлі різних часів»,- говорить чоловік років 35-ти. Саме насичення цим мистецтвом змушує розвіювати питання про те, чому саме така назва «Присутність», адже, як на мене, всі інсталяції відображають живе в усьому що ми бачимо.

Сам автор, Олександр Король, каже про свій проект так: «Що важливо? Яким чином людина, кинута напризволяще у варево цінностей, має відшукати якорі, що триматимуть її на плаву? Актуальні практики усвідомленості та уповільнення всіляко закликають нас до рефлексії про ритм і темп, пропонуючи безліч інструментів й технік. Іронічно, що вони так само змішуються між собою, перетворюючись у настанову визначитись тут і зараз про те, що ж є важливим. Репресивність цього заклику породжує нігілізм — замкнене коло, з якого й досі людство намагається знайти вихід.»

Я переконана, що цю неординарну галерею потрібно відвідати хоча б один раз, адже молодь все частіше залучається до таких арт-проектів, не відстаючи від заядлих поціновувачів мистецтва.

Аліна Лупинка